Пророки в ісламі

Аллаг оселив Адама з дружиною Гаввою (Хаввою) в раю, дозволивши все, крім плодів одного дерева. Піддавшись спокусі шайтана, вони скуштували заборонене — і були зведені на землю як намісники (халіфи).

На відміну від деяких інших традицій, іслам вчить, що Адам щиро покаявся й Аллаг простив його. Тому в ісламі немає поняття «первородного гріха»: кожна дитина народжується чистою.

Історія Адама — про гідність людини, свободу вибору, відповідальність за власні вчинки й безмежну милість Аллага до того, хто щиро кається.

За Кораном, Нух пробув серед свого народу «тисячу років без п'ятдесяти» (сура 29:14), невтомно закликаючи їх удень і вночі, та вони затуляли вуха й гордо відкидали заклик.

За велінням Аллага Нух збудував ковчег. Коли настав великий потоп, урятувалися віруючі й пари тварин, а решта загинула — навіть власний син Нуха відмовився повірити й потонув.

Історія Нуха — взірець довготерпіння й стійкості; вона нагадує, що успіх заклику — від Аллага, а не в кількості послідовників.

Змолоду Ібрагім розумом дійшов до Творця й відкинув поклоніння ідолам свого народу. Його намагалися вкинути у вогонь, та Аллаг зробив вогонь для нього прохолодним і безпечним (сура 21:69).

Разом із сином Ісмаїлом він підняв основи Кааби в Мецці й кликав людей до паломництва. Його готовність принести в жертву сина на знак покори Аллагу — і заміну жертви бараном — щороку згадують на святі Курбан-байрам (Ід аль-Адха).

Ібрагіма шанують як предка багатьох пророків: від його синів Ісмаїла й Ісхака пішли роди, серед яких і пророк Мухаммад ﷺ.

Ще немовлям Ісмаїл із матір'ю Гаджар опинився в безводній долині Мекки. У пошуках води Гаджар бігала між пагорбами Сафа й Марва — і Аллаг вивів джерело Замзам, що б'є донині; на згадку про це паломники здійснюють обряд саʼй.

Подорослішавши, Ісмаїл разом із батьком Ібрагімом підняв основи Кааби. Його терпіння й готовність до жертви заради покори Аллагу стали джерелом обряду й свята жертвопринесення.

Ісмаїл — взірець послуху батькам і відданості волі Аллага.

Заздрісні брати кинули малого Юсуфа в колодязь, і він потрапив у рабство до Єгипту. За наклепом він опинився у в'язниці, хоча зберіг чесність і цнотливість перед спокусою.

Аллаг дарував Юсуфу вміння тлумачити сни — і завдяки цьому він став наближеним правителем, що врятував край від голоду. Зустрівши братів, які його колись зрадили, Юсуф великодушно їх пробачив і возз'єднався з батьком.

Урок сури — про терпіння, довіру до Аллага, чистоту серед спокус і велич прощення.

За віровченням, Аллаг говорив із Мусою безпосередньо — тому його називають «Калімуллаг» (той, з ким говорив Аллаг). Він був посланий до фараона, що вважав себе богом.

Попри чудесні знамення, фараон упирався; зрештою Муса вивів народ Ізраїля з рабства — Аллаг розсунув перед ними море, а військо фараона потонуло.

Історія Муси в Корані — про протистояння тиранії, терпіння з упертим народом і вірність завіту з Аллагом.

Замолоду Дауд, за переказом, здолав велетня Джалюта (Голіафа), і Аллаг дарував йому царство й мудрість.

Аллаг дарував Дауду прекрасний голос для оспівування хвали — кажуть, разом із ним славили Аллага навіть гори й птахи (сура 34:10) — а також уміння розм'якшувати залізо власними руками й мудрість справедливого судді.

Взірець того, як поєднувати владу, чесну працю власних рук і щиру вдячність Творцеві.

За Кораном, Сулейман розумів мову птахів і мурах, а йому корилися вітер і джини, що зводили для нього будівлі.

Відома оповідь про його мудре листування з царицею Саби (Балькіс), яку він розумом і добротою привів від поклоніння сонцю до єдинобожжя.

Попри все багатство й владу, Сулейман лишався вдячним рабом Аллага — взірець того, що дари цього світу мають служити вірі, а не пихатості.

У морі Юнуса поглинула велика риба. У її темряві він звернувся до Аллага словами, які стали знаменитою дуа: «Немає бога, крім Тебе! Пречистий Ти! Воістину, я був серед несправедливих» (сура 21:87).

Аллаг прийняв каяття Юнуса й урятував його, а його народ, який тим часом щиро увірував, Аллаг помилував — рідкісний випадок, коли ціле місто врятувалося від кари.

Урок — про надію на милість Аллага в найтемнішу мить і про силу щирого каяття.

З дозволу Аллага Іса творив дива: зціляв хворих, оживляв мертвих, говорив ще немовлям у колисці на захист честі своєї матері.

В ісламі Іса — шанований пророк і людина, а не Бог і не «син Божий»; надавати Аллагу сина чи рівних — найтяжча хиба з погляду таухіду. За віровченням, юдеї не вбили й не розп'яли його, а Аллаг підняв Ісу до Себе живим.

Мусульмани вірять у повернення Іси наприкінці часів. Про його матір Мар'ям — праведну й чисту жінку — названо цілу суру (19).

Рано осиротівши, він зажив слави чесної й надійної людини на прізвисько «аль-Амін». Близько 40 років, усамітнившись у печері Хіра, він отримав через ангела Джибріля перше одкровення — заклик «Читай!» (сура 96); одкровення тривали близько 23 років і склали Коран.

Тринадцять років він проповідував єдинобожжя в Мецці попри переслідування, а 622 року здійснив Хіджру до Медини, де постала перша мусульманська громада-держава.

Його слова, вчинки й мовчазне схвалення (сунна) — другий після Корану взірець для мусульман. Після його імені кажуть ﷺ — «нехай благословить його Аллаг і вітає».

Найбільше Коран згадує Якуба як батька Юсуфа. Втративши улюбленого сина через підступ інших синів, Якуб роками ніс своє горе з гідністю, кажучи, що вдається до «прекрасного терпіння» (сабрун джаміль) і не втрачає надії на милість Аллага.

Наприкінці історії Аллаг повернув йому і зір, і сина; родина возз'єдналася в Єгипті.

Якуб — взірець стійкої віри, батьківської любові й терпіння без розпачу.

Лут довго умовляв свій народ облишити зло й повернутися до Аллага, але вони зверхньо погрожували вигнати його самого.

За велінням Аллага ангели в подобі гостей вивели Лута й віруючих із його дому вночі, а нечестиві міста спіткала нищівна кара.

Історія — про межі дозволеного, стійкість пророка серед розбещеного оточення і Божу справедливість.

Роками терплячи, Аюб не нарікав і не втрачав вдячності Аллагу, лише смиренно звернувся до Нього: «Мене спіткало лихо, а Ти — Наймилосердніший із милосердних!» (сура 21:83).

Аллаг прийняв його благання, зцілив його й повернув удвічі більше, ніж він утратив.

Історія Аюба вчить, що за труднощами приходить полегшення, а терпіння з вірою не лишається без винагороди.

Уже старим, зневірившись через бездітність, Закарія таємно благав Аллага дарувати йому спадкоємця віри.

Аллаг сповістив йому радісну звістку про сина Яхью, хоч дружина Закарії була неплідна, а сам він у похилому віці.

Приклад того, що для Аллага немає нічого неможливого, а щира, невтомна дуа не лишається без відповіді.

Аллаг дарував Яхьї мудрість ще змалку. Коран описує його лагідним, богобоязливим, чистим і шанобливим до батьків.

Він підтверджував істину слова Аллага (пророцтво Іси) і закликав людей до праведності.

Яхья — взірець чистоти, побожності з юних літ і любові до батьків.

Його зазвичай відносять до часів між Адамом і Нухом.

За переказами, з Ідрісом пов'язують письмо, знання та мудрість.

Коран говорить про нього коротко й шанобливо, тож зайвих подробиць про нього краще не додавати.

Худ закликав народ Ад до єдинобожжя й вдячності Аллагу за дану їм силу, проте вони зверхньо відкинули заклик.

За впертість і гординю народ Ад спіткала кара — нищівний холодний вітер, що бушував кілька днів, — а Худа й віруючих Аллаг урятував.

Урок — про згубність гордині, невдячності й надмірної певності у власній силі.

На прохання народу знаменням від Аллага стала незвичайна верблюдиця: її не можна було кривдити, а воду мали ділити між нею й людьми по черзі.

Та нечестивці підрізали верблюдицю й зухвало відкинули заклик Саліха — і за кілька днів їх спіткала кара.

Історія — про випробування знаменням і наслідки зухвалості перед Аллагом.

Ангели, що йшли до народу Лута, сповістили Ібрагіму й Сарі радісну звістку про сина Ісхака, попри їхній вік і бездітність (сура 11:71–73).

Від Ісхака пішов його син Якуб (Ісраїль), а далі — багато пророків роду Бану Ісраїль.

Коран згадує Ісхака серед праведних пророків, обраних і наближених до Аллага.

Коли Аллаг послав Мусу до фараона, той попросив: «І дай мені помічника з моєї родини — Харуна, брата мого» — і Аллаг дарував йому це (сура 20:29–36).

Харун разом із Мусою протистояв фараону й підтримував брата в заклику до єдинобожжя.

Коли Муса пішов на гору до Аллага, частина народу почала поклонятися золотому тельцю; Харун намагався їх стримати й дорікав їм, але вони не послухали до повернення Муси.

Шуайб закликав народ Мадьян до поклоніння одному Аллагу й до чесності: наповнювати міру сповна, не обважувати й не ошукувати людей (за змістом, сура 26:181–183).

Народ зверхньо відкинув заклик і погрожував Шуайбу; за їхню впертість і нечесність їх спіткала кара, а Шуайба й віруючих Аллаг урятував.

За переказами, саме в землях Мадьяну Муса провів роки після втечі з Єгипту. Історія — про чесність у справах як частину віри.

Ільяс докоряв своєму народові: невже вони кличуть Баʿла й полишають Аллага, найкращого з творців і Господа їхніх предків (за змістом, сура 37:124–126).

Більшість відкинула його заклик, і лише небагато хто увірував.

Коран згадує Ільяса серед праведних посланців і передає йому мир.

Його ім'я названо поряд з іншими пророками — Ісмаїлом, Ідрісом, Зуль-Кіфлем — як тих, кого Аллаг підніс над світами (сура 6:86; 38:48).

За переказами, він продовжив заклик до єдинобожжя після Ільяса.

Коран говорить про нього коротко, тож зайвих подробиць краще не додавати.

Його ім'я стоїть поряд з Ісмаїлом та Ідрісом: усі вони були з-поміж терплячих, і Аллаг увів їх у Свою милість, бо вони — з праведників (за змістом, сура 21:85–86).

Достовірних подробиць його життя мало; деякі перекази ототожнюють його з іншими праведниками, але напевно це невідомо.

Тому про Зуль-Кіфля кажуть стримано: він був терплячим і праведним пророком.